$, 16.04.2021, 05:24
Вітаю Вас Гість | RSS

       Комунальний заклад «Кам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат»
Запорізької обласної ради  

Меню сайту
Календар
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
ОФІЦІЙНІ САЙТИ
Головна » 2015 » Травень » 8 » Урок Пам’яті «Це потрібно не мертвим - це потрібно живим!».
10:15
Урок Пам’яті «Це потрібно не мертвим - це потрібно живим!».

З метою національно-патріотичного виховання учнівської молоді, спонукання до роздумів про вияви патріотизму і мужності в щоденному житті молодої людини,   8 травня 2015 року  вчителями  Сизоненко В.М., Гридасовою І.П.  та вихователем Григоренко Л.Г. був проведений для учнів  3-А  і  4-А класів  Урок Пам’яті  «Це потрібно не мертвим -  це потрібно живим!».    

         Учні  переглянули та обговорили презентації та відеоролики про  страшну війну. Друга світова війна залишила глибокі рани на землі України.  Від початку Другої світової війни минуло  70 років, але люди того покоління ніколи не забудуть канонаду гармат, гуркотіння літаків, вибухи снарядів і бомб, квартали розбитих будинків. Діти  дізналися про людей, які пройшли крізь пекло фашистського рабства, які в молоді роки були позбавлені в неволі всього: дитинства, права навчатись, любити, відпочивати, займатись улюбленою справою, вільно обирати своє майбутнє.  Вразив дітей до сліз лист від   доньки  батькові,  прочитаний ученицею 4-А класу. В листі описане життя дівчинки в неволі та прохання помститися  ворогам  за смерть  мами  і  її, бо вона не може більше терпіти знущання. Учні 3-А і 4-А класів підготували  вірші  про ті давні події. Ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив героїчні подвиги, хто не пощадив свого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Всі учасники виховного заходу схилили  голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Запалили  свічку та вшанували  їх хвилиною мовчання.

       Болем та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у душах українців  війна. Та наш волелюбний народ не скорився. Всі, як один, піднялися на боротьбу з ненависним ворогом і перемогли! Будьмо гідними такої історії, такої країни! Низький уклін, ветеранам, за  щасливе, безхмарне дитинство. Не забудьмо! Пам’ятаймо!

 

Ми – патріоти – дочки і сини

Для твого блага все в житті здолаєм!

Бо ти найкращий, краю мій ясний,

Вітчизну й матір ми не вибираєм! 

А просто любимо, бо ця земля свята,

Вона нас народила і зростила.

Вітчизною зовемо неспроста,                                 

Бо нам вона дала і душу, й крила.

Ми всі малі пагінчики твої

Прийшли у світ, щоб в нім добро творити.

Хоч, може, й кращі є на цій землі краї,

Та нам судилось в Україні жити.

 

Лист доньки до тата

«Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

     Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай. її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: "Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть." І офіцер вистрелив мамі в обличчя...

   Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров - мені відбили легені.

    ... я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями.

    Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.

     Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... тату, відомсти за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати... 

 

 Твоя   доня».

 

 

Л.Г.Григоренко, вихователь

Переглядів: 564 | Додав: Natalya | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]