Історія  школи розпочалась 53 роки тому,  у 1962 році. 1 вересня гостинно відкрила двері нова Кам’янська школа-інтернат санаторного типу з позитивним пірке. Варто зазначити, що це була перша і єдина на той час школа санаторного типу в Запорізькій області: тут діти не лише навчались, а й оздоровлювались серед прекрасного чистого повітря, харчувались завжди свіжими та корисними овочами та фруктами, які щедро дарувала розкішна природа. Через 5 років санаторну школу було переведено до Запоріжжя, а в Кам’янському почав діяти інтернат для дітей-сиріт і дітей з багатодітних сімей. Тут навчалися діти з усього Радянського Союзу. Учнів у школі було багато – більше трьохсот. Першим директором, що прийняв новобудову, був Георгій Павлович Кравцов – людина, що поважала порядок, дисципліну і просто обожнювала дітей. «Колектив був молодий. Школа, яка ще пахла фарбою, була для нас найкращою, бо вона була для нас першою на нашому педагогічному шляху. Було багато роботи, багато сміху, пісень, танців, репетицій», - згадують Олена Іванівна Штефан, Тамара Іванівна Беспальченко, Ніна Дем’янівна Бондаренко – педагоги, які починали свій трудовий стаж у школі-новобудові. І в наші дні, хоч вже пройшло й півстоліття, школа щоліта пахне фарбою і з радістю приймає у свою велику родину нових педагогів – творчих, завзятих, повних ідей та задумів.  Та летять роки, все змінюється... Змінюється і наша школа-інтернат, і передусім, це зміни на краще.  З 1991 року школу-інтернат   було реорганізовано у спеціальний навчальний заклад     для слабочуючих та пізнооглухлих дітей. З метою забезпечення навчально-виховного процесу спеціалістами-сурдопедагогами,  з м. Молочанська зі школи-інтернату, приїхали в с.Кам’янське на роботу та проживання вісім вчительських сімей та 4 молодих педагога. Жили працівники хто де: і в інтернаті ( в класних кімнатах були і кухні і спальні) і на квартирах у жителів села. То ж молодому директору Панченко В.О. необхідно було дбати  не тільки про умови навчання та проживання дітей, а й  будувати житло для педагогічних сімей. «Та самим складним було в цей період,- згадує Василь Олександрович, - створення єдиного, творчого, дружнього, об’єднаного спільними ідеями колективу педагогів, для яких головним в роботі була дитина: глуха, слабочуюча, пізно оглухла,  дитина зі збереженим інтелектом або з розумовою відсталістю, дитина талановита або зовсім інертна. Робота з людьми завжди є однією із важких, але надзвичайно  відповідальних функцій директора школи-інтернату». Зваживши всі «за» і «проти», педагогічний колектив школи разом з директором Панченко В.О. став на шлях змін.

        Нелегкі були 90 роки в історії незалежної  України, такі ж нелегкі були вони і в історії нашої школи-інтернату. Великі фінансові труднощі, матеріальні проблеми: часті відключення електроенергії, що призводило до зупинки роботи артсвердловини, котельні і їдальні; недостатнє фінансування харчування; а прихід зими-це безкінечна боротьба за тепло та виживання. Сьогодні з гумором згадують і вчителі, і учні, як пололи тоді ще колгоспні поля з огірками, цибулею, буряком, виноградом, як збирали помідори, засаджували пришкільні ділянки картоплею, щоб покращити харчування вихованців; як в період шкільних канікул вчителі та вихователі перевтілювалися в будівельників, малярів, столярів і разом з обслуговуючим персоналом ремонтували шкільні приміщення та подвір’я. Але серед цих матеріально-фінансових проблем народжувався новий колектив однодумців, для якого пріоритетом діяльності було навчання та виховання дітей з вадами слуху, їх реабілітація та адаптація в суспільство. Тоді ж розпочинав свою творчу діяльність майбутній дитячий народний ансамбль танцю «Ритм», юні спортсмени на всеукраїнських змаганнях з футболу та баскетболу  виборювали призові місця, а педагоги втілювали ідеї сурдопедагогічної науки в життєдіяльність школи-інтернату.

        Змінювались директори, йшли на заслужений відпочинок вчителі, приходили молоді педагоги, змінювалося покоління за поколінням учнів,  але незмінним залишався дух братерства, співпраці, взаємодопомоги… Як діти виліплюють з пластиліну фігурки, так всі разом: вчителі, батьки, учні – створювали нашу «Альма-матер». 

Історія нашої школи – це 52 роки історії  нашої країни, в якій були свої злети, свої перемоги, свої трудові будні, були і роки застою, і роки перебудови, і роки самостійності і незалежності. Але всі ці роки в селі Кам’янському жила, розвивалася, хвилювала серця і душі всіх жителів школа-інтернат. І хоча на п’ятидесятому році свого життя школа змінила свій статус (стала «навчально-реабілітаційним центром»), але історична назва «Кам’янська» залишилась без змін.

Сьогодні в нашому закладі навчається 148 дітей з особливими потребами (серед яких 104-діти з інвалідністю) від 4 до 20 років.  Для надання дошкільної підготовки з 2011 року відкрито 4 групи для дошкільнят з проблемами розвитку. В закладі працює 167 чоловік працівників: із них 92 педагогічних працівники та 75 обслуговуючого персоналу. Серед педагогів 10 вчителів-методистів, 23-старших вчителів і вихователів, 18-вчителі вищої категорії. Кабінети та класи обладнані сучасною комп’ютерною технікою: 46 комп’ютерів, 24 ноутбуки, 2 комп’ютерні класи; працюють інтерактивна таSMART дошки; 5 проекторів з екранами. Всі 8 слухових та логопедичні кабінети обладнані комп’ютерами з програмами,  в школі є найсучасніший аудіометр-апарат для перевірки рівня слуху та мови людини.

Протягом останніх років повністю замінено на нове обладнання їдальні, пральні; проведена реконструкція котельні; для водозабезпечення функціонує нова артезіанська свердловина, замінена вся мережа водо забезпечення та багато іншого проведено для покращення умов навчання та проживання дітей в закладі.

Та пріоритетом в школі були і залишаються педагогічні ідеї, інноваційні технології в системі навчання та виховання дітей з особливими потребами. За свої творчі надбання педагоги отримали:

в жовтні 2009 року на виставці «Інноваційні технології навчання» звання дипломантів конкурсу «Інновації в упровадженні інформаційно-комунікаційних технологій в освітню практику»;

в лютому 2009 року на ХІІ Міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні – 2009 року» почесне звання «Лідер сучасної освіти»;

в 2010 році стали учасниками проекту «Флагман сучасної освіти України»;

в березні 2012 року на ІV Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти 2012» диплом « За активну роботу з модернізації системи освіти».

          Але скільки б не говорилось про здобутки та досягнення колективу закладу, та головним в школі-інтернаті були і є діти, випускники. Кожен рік життя школи – це рік прийому дітей до підготовчого (першого) класу та рік випуску дванадцятикласників (одинадцятикласників). За 62 роки багато випускників вийшли в доросле життя. З 1991 року школа-інтернат дала освіту близько 350 дітям з порушеннями слуху. Сьогодні випускники очолюють та є активними членами районних та обласної організації УТОГ України, працюють на обласному телебаченні, передають свої знання та вміння учням в стінах рідного інтернату, трудяться на підприємствах, в закладах та установах нашої країни та області. По-різному склалася їхня доля, але кожен з дітей знайшов своє місце в житті.

           Можливо, всіх сьогоднішніх досягнень, що зараз має школа-інтернат, і не було б, якби не чітке, злагоджене, компетентне керування закладом Панченко Галиною Володимирівною. Вона  має високий рівень комунікабельності, користується повагою вчителів, учнів та батьків, бо в цій творчій особистості  поєдналось все: велика ерудиція, невичерпна цілеспрямована енергія, душевна теплота й доброзичливість. А головне, вона - турботливий наставник, який справедливо вважає, що  для справжнього педагога учень завжди є Людиною з великої літери. На плечах цієї жінки і тримається складна «машина» школи-інтернату. І робота всіх «гвинтиків та коліщаток» завжди під контролем, а за роки керування налагоджена до автоматизму.

Школа - це не тільки стіни. Це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег, і вчителі – ветерани, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі зустрічі шкільних друзів, де впізнають вони один одного, незважаючи на сивину, за блиском завжди молодих очей.