В роботі проведений теоретичний аналіз досліджень з проблеми розуміння художніх оповідань. Розглядаються питання про залежність розуміння в цілому і розуміння художніх оповідань від рівня розвитку мови і мовлення, від структури текстів, від рівня сформованості когнітивних процесів.

Прогресивні зміни в навколишньому середовищі, насиченість суспільного життя людей різного роду інформацією, в тому числі друкованою, вимагають від людей з вадами слуху вмілого орієнтування в сучасному світі. Неможливість сприймати інформацію даною категорією людей з допомогою слуху, компенсується письмовою інформацією, якою є різного роду тексти, газетні і журнальні статті, художня література. Новітні методики навчання та виховання, застосування інноваційних технологій навчання, а саме: дистанційного навчання, - швидко упроваджуються в освіту та в життя людей з вадами слуху. Тому, гостро постає проблема розуміння текстів слабочуючими людьми, зокрема художніх оповідань.

В жизни ребенка с нарушенным слухом роль игры не менее важна, чем для слышащего дошкольника, для которого она является основой для развития воображения, образного мышле ния, речевого общения.

При правильном и последовательном руководстве взрослых игра становится важным средством нравственного, умственного и речевого развития глухих и слабослышащих детей. Через формирование и обогащение предметной и игровой деятельности можно влиять на те стороны развития неслышащего ребенка, которые страдают из-за снижения слуха.

Досвід роботи  І.В.Китманової,   сурдопедагога, керівника народного ансамблю танцю «Ритм».

Навчання слабочуючих школярів побудовано на загальних дидактичних засадах, разом з тим, воно має деякі особливості. Основна з них - корекційно-розвиваюча спрямованість, яка ґрунтується на компенсації негативного впливу дефекту і його наслідків та спрямована на нормалізацію механізмів навчальної діяльності.

Корекційну роботу важливо організувати як систему, яку становлять компоненти педагогічного процесу: цільовий, організаційний, змістовий, методичний, результативний. У зв'язку з цим визначають умови досягнення мети корекції в процесі навчання: наявність предмета корекції й постановка мети корекційного впливу, організація корекційного навчання, розробка його змісту та методики, визначення показників корекційного впливу у процесі навчання. Біла В.І., Євсєєв С.П., Кумаріна Г.Ф., Шапкова Л.В. говорять про те, що корекція вад розвитку має бути цілеспрямованою.

Метод білінгвального навчання охоплює рівнозначно і жестову, і словесну мови. Національні невербальна і вербальна мови - є рівноправними засобами навчально-виховного процесу. Дослідники  підтверджують, що успіх вільного соціально-емоційного розвитку дитини з порушеннями слуху, одержання нею повноцінної освіти має забезпечуватися середовищем жестово-словесної двомовності. Це передбачає вільне і якісне володіння сурдопедагогами двома цими мовами, а також обов'язкову участь у навчально-педагогічному процесі нечуючих учителів - носіїв жестової мови. Саме глухі вчителі є соціальними моделями для нечуючих учнів, взаємодіючи з ними і чуючими вчителями, можуть організувати навчання жестової мови для батьків, технічного персоналу та удосконалювати навички жестової мови колег-сурдопедагогів.

Сурдопедагогіка України – це є історія пошуків оптимальних шляхів виходу на якісний рівень доступу та отримання знань нечуючими людьми. Це, скажімо так, рівняння на прапор чуючих з метою підтягнення осіб з вадами слуху до рівня освіченості осіб з нормальним слухом. А відтак проблема якісного навчання в масовому масштабі осіб з порушеннями слуху турбує не одне покоління вчених і сурдопедагогів-практиків. В сучасних умовах гуманізації українського суспільства це питання набуває надзвичайної гостроти.

Основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Головною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Набирає сили тенденція гармонійного поєднання інтересів учасників виховного процесу: вихованця, котрий прагне до вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовуються на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами -патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

Сучасному вихованню має бути повною мірою властива випереджувальна роль у демократичному процесі державотворення, воно має стати засобом відродження національної культури, зупинення соціальної деградації, стимулом пробудження високих моральних якостей - совісті, патріотизму, людяності, почуття громадянської і власної гідності, творчої ініціативи тощо; засобом самоорганізації, особистісної відповідальності дітей та молоді; запорукою громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Нині значно розвинулись громадянські цінності виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб'єктів виховного впливу, узгоджуються їхні дії. Успішно здійснюються всеукраїнські заходи й акції з активізації моральної позиції дітей та учнівської молоді.

Стан духовної культури і моралі суспільства як у світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Корозія усталених духовних цінностей є наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правових, моральних, соціальних норм і за своїми масштабами становить глобальну соціальну проблему.