Упродовж багатьох десятків років методи, що використовувалися у спеціальній методиці навчання нечуючих, - предмет активного обговорення, набувають суттєвих масштабів у світлі нових наукових досліджень (з лінгвістики, психолінгвістики, генеративної граматики) і невиправдано забутих старих. Якщо звернемося до праць Л. Виготського, то знайдемо концептуально виважений, науково-обґрунтований підхід до навчання і виховання глухих дітей, який розкриває "багатство шляхів мовленнєвого розвитку [Виготськии Л. С. Собрание сочинений. - Т. 5. - М., 1983. - С. 72-78]. Використовуючи термін "поліглосія", вчений мав на увазі оволодіння глухими словесною і жестовою мовами. Ця концепція Л. Виготського, заснована на його культурно-історичній теорії, базується на трьох головних і взаємопов'язаних постулатах:

надання вирішального значення соціальному аспектові (порівняно з біологічним) щодо феномену глухоти, оскільки здійснення соціального виховання осіб з вадами слуху нерозривно пов'язане з демократизацією суспільства, формуванням нового, гуманного ставлення до глухих людей (як і інших людей з особливостями розвитку);

визнання важливої ролі жестової мови поряд зі словесною у комунікативній і когнітивній діяльності глухої дитини, у засвоєнні соціального досвіду. Включення жестової мови у системі засобів педагогічного процесу - важлива зміна ідеології навчання і виховання глухих;

вироблення складного диференційованого підходу до мовленнєвого розвитку і виховання кожної дитини. Вивчення можливостей і створення умов колективної співпраці нечуючих дітей з чуючими, навчання нечуючих у середовищі чуючих.

 За радянських часів ідеї Л. Виготського були проігноровані сурдопедагогікою і використовувалися настільки селективно, що досить часто йшли всупереч основним положенням його концепції.

 В наш час не зовсім правомірно говорити про суперечності між прихильниками усного методу навчання і тими, хто надає перевагу методу жестів, оскільки, як підтверджує практика, жодна наукова основа не виправдовує використання "чистих" методологій.

 Як слушно зазначала Г. Зайцева, розвиток суспільства, наукової думки йде шляхом, передбаченим ученим ще 70 років тому, оскільки він вірив, що педагогіка буде соромитися такого поняття, як "дефективна дитина", "дитина-інвалід". Від нечуючих осіб більше не вимагається бути такими, як більшість. Глуха людина, як і будь-яка інша з особливостями розвитку, має право на максимально можливе для неї самовираження в суспільному житті, освіті, творчості, трудовій діяльності [Зайцева Г.Л. Жестовый язык глухих и современные системы обучения детей с недостатками слуха. - Жестовый язык в современной специальной школе. - Сборник докладов. - Минск, 1999. - С. 15.].

 Метод білінгвального навчання охоплює рівнозначно і жестову, і словесну мови. Національні невербальна і вербальна мови - є рівноправними засобами навчально-виховного процесу. Дослідники [Зайцева Г.Л. Жестовый язык глухих й современные системы обучения детей с недостатками слуха. - Жестовый язык в современной специальной школе. - Сборник докладов. - Минск, 1999. - С. 15; Зайцева Г.Л. Международная конференция по билингвистическому обучению глухих детей Дефектология. - № 6. - 1996. - С. 83; Комарова А. Общество. – DeafNet.Ru. - 5.01.2006. - С. 3; Сильянова Е. Как там, в Швеции // Хронометраж. - №7. - 2005. - С. 2] підтверджують, що успіх вільного соціально-емоційного розвитку дитини з порушеннями слуху, одержання нею повноцінної освіти має забезпечуватися середовищем жестово-словесної двомовності. Це передбачає вільне і якісне володіння сурдопедагогами двома цими мовами, а також обов'язкову участь у навчально-педагогічному процесі нечуючих учителів - носіїв жестової мови. Саме глухі вчителі є соціальними моделями для нечуючих учнів, взаємодіючи з ними і чуючими вчителями, можуть організувати навчання жестової мови для батьків, технічного персоналу та удосконалювати навички жестової мови колег-сурдопедагогів.

 Науковою основою активного використання жестової мови є сучасні докази вчених про те, що:

Жестова мова - багатий, складний та унікальний засіб комунікації, з точки зору лінгвістики має всі компоненти мови як знакової системи.

Існують невропатологічні дослідження британських учених, які аргументовано доводять, що жестові мови займають у мозку людини таке саме місце, що й словесні мови [Комарова А. Общество. – DeafNet.Ru. - 5.01.2006. - С. 3]. Так, ураження лівої півкулі головного мозку у праворуких людей призводить до афазії жестової мови. У чуючих пацієнтів, відповідно, спостерігається афазія їхньої словесної мови. Цікаво, що просторово-візуальні стосунки регулюються правою півкулею. Незважаючи на те, що жестові мови відносимо саме до просторово-візуальних систем, у хворих, у яких інсультом уражена права півкуля мозку, не спостерігається порушень або афазії жестової мови.

Приклад з життя Н. Болдирєвої - завідувача дитячого садка № 113 для глухих дітей: "Мама Надії Артемівни втратила слух у ранньому дитинстві, її старша сестра мала нормальний слух. Щоб мати змогу спілкуватися з молодшою сестрою, старша сестра вивчила дактильне мовлення. Минули роки... Коли тітці Надії Артемівни виповнилося 80 років, у неї стався інсульт, внаслідок чого вона втратила словесну мову. І яким же радісним було здивування Надії Артемівни, коли вона, провідуючи хвору в лікарні, засвідчила факт спілкування тітки помірними, спочатку досить обережними рухами пальців руки. З кожним разом така комунікація ставала дедалі якіснішою і чіткішою» [Чиршева Г.Н. Отношение к детскому билингвизму. – Iling.nw.ru - 7.01.2006. - С. 1].

Вчені доводять, що головною системою організації мислення є не мова, а семантичні категорії. Тому володіння кількома мовами не означає існування кількох мислень. Мислення двомовної особи стає понятійно багатшим за рахунок додаткових ресурсів потенційної варіативності, що виділяється у мовленні особи. Що стосується пам'яті, то вченими доведено, що для позначення одного й того самого поняття у двох мовах існує єдина семантична база, тобто інформація, сприйнята однією мовою, з успіхом може бути відтворена двомовною особою другою мовою, за умови її якісного розуміння [Зайцева Г.Л. Международная конференция по билингвистическому обучению глухих детей Дефектология. - № 6. - 1996. - С. 83; Сильянова Е. Как там, в Швеции // Хронометраж. - №7. - 2005. - С. 2].

 Наприклад, під час перевірки засвоєння змісту слова «пояснити» учень показує жестом «пояс». Це свідчить про те, що учень механічно засвоїв слово, орієнтуючись лише на писемну оболонку перших літер слова, не вдаючись до усвідомленого розуміння значення слова. Таких прикладів можна навести безліч: дорогою і дорога, жовтуха і жовтий та ін. За умови, коли сурдопедагог вчасно помічає негативне явище і виправляє його, інформація не залишається поза увагою учня, а стає надійною основою для розвитку мовної компетенції в подальшому навчанні, якою учень може вміло користуватися.

 Якісне розуміння інформації на будь-яких етапах навчально-виховного процесу відіграє важливу роль у когнітивному розвитку дитини з порушеннями слуху.

 Повноцінний розвиток двомовності може початися лише тоді, коли є достатня база лінгвістичної компетенції, що засвоєна рідною мовою [Виготськии Л. С. Собрание сочинений. - Т. 5. - М., 1983. - С. 72-78; Сильянова Е. Как там, в Швеции // Хронометраж. - №7. - 2005. - С. 26]. Рідною мовою у розвитку глухої дитини є національна жестова мова.

 Діти, за свідченнями зарубіжних вчених, які навчаються у школі не використовуючи рідної мови, відчувають значно більше труднощів під час засвоєння знань порівняно з чуючими ровесниками. Але ці труднощі не інтелектуальні, а лінгвістичні. Прикладом білінгвального методу навчання є державна педагогічна система у Швеції, яка запроваджена з 1980 року. Шведська жестова мова і шведська (писемна) мова є основними засобами навчання. Всі чуючі викладачі, особливо молоді, вільно володіють жестовою мовою. Такий метод навчання дає змогу використовувати у школі для глухих ті самі програми, що використовуються у масових школах. Виняток становить програма зі шведської мови, вона вивчається за принципами другої мови (як іноземна). Так само вивчається і англійська мова. За статистикою, 25% випускників отримують і вищу освіту. На одній території зі школою розміщений дитячий садок для нечуючих малят. Згідно з державною програмою, навчання з дітьми проводиться тільки рідною мовою. Про роботу з батьками слід сказати окремо. Як тільки поставлено діагноз «глухота», батьки починають вивчати жестову мову. Працюючим мамам і татам дають один вільний день для таких занять зі збереженням зарплати. Соціальна допомога від держави не надається, якщо батьки не відвідують такі курси. Саме батьки там поповнюють ряди перекладачів, тоді як у нас сурдоперекладачами стають, в основному, чуючі діти глухих батьків [Комарова А. Общество. – DeafNet.Ru. - 5.01.2006. - С. 3].

 Питання якісної освіти глухих дітей маємо вирішувати комплексно, з урахуванням практичного досвіду - як зарубіжного, так і вітчизняного.                                                  

  Світлана КУЛЬБІДА