В роботі проведений теоретичний аналіз досліджень з проблеми розуміння художніх оповідань. Розглядаються питання про залежність розуміння в цілому і розуміння художніх оповідань від рівня розвитку мови і мовлення, від структури текстів, від рівня сформованості когнітивних процесів.

Прогресивні зміни в навколишньому середовищі, насиченість суспільного життя людей різного роду інформацією, в тому числі друкованою, вимагають від людей з вадами слуху вмілого орієнтування в сучасному світі. Неможливість сприймати інформацію даною категорією людей з допомогою слуху, компенсується письмовою інформацією, якою є різного роду тексти, газетні і журнальні статті, художня література. Новітні методики навчання та виховання, застосування інноваційних технологій навчання, а саме: дистанційного навчання, - швидко упроваджуються в освіту та в життя людей з вадами слуху. Тому, гостро постає проблема розуміння текстів слабочуючими людьми, зокрема художніх оповідань.

У житті дитини з порушенням  слуху роль гри не менш важлива, ніж для дошкільника, що чує, для якого вона є основою для розвитку уяви, образного мислення, мовного спілкування.

При правильному і послідовному керівництві дорослих гра стає важливим засобом морального, розумового і мовленнєвого розвитку глухих і дітей, що мають порушення слуху. Через формування та збагачення предметної та ігрової діяльності можна впливати на усі сторони розвитку нечуючої дитини.

Досвід роботи  І.В.Китманової,   сурдопедагога, керівника народного ансамблю танцю «Ритм».

Навчання слабочуючих школярів побудовано на загальних дидактичних засадах, разом з тим, воно має деякі особливості. Основна з них - корекційно-розвиваюча спрямованість, яка ґрунтується на компенсації негативного впливу дефекту і його наслідків та спрямована на нормалізацію механізмів навчальної діяльності.

Корекційну роботу важливо організувати як систему, яку становлять компоненти педагогічного процесу: цільовий, організаційний, змістовий, методичний, результативний. У зв'язку з цим визначають умови досягнення мети корекції в процесі навчання: наявність предмета корекції й постановка мети корекційного впливу, організація корекційного навчання, розробка його змісту та методики, визначення показників корекційного впливу у процесі навчання. Біла В.І., Євсєєв С.П., Кумаріна Г.Ф., Шапкова Л.В. говорять про те, що корекція вад розвитку має бути цілеспрямованою.

Метод білінгвального навчання охоплює рівнозначно і жестову, і словесну мови. Національні невербальна і вербальна мови - є рівноправними засобами навчально-виховного процесу. Дослідники  підтверджують, що успіх вільного соціально-емоційного розвитку дитини з порушеннями слуху, одержання нею повноцінної освіти має забезпечуватися середовищем жестово-словесної двомовності. Це передбачає вільне і якісне володіння сурдопедагогами двома цими мовами, а також обов'язкову участь у навчально-педагогічному процесі нечуючих учителів - носіїв жестової мови. Саме глухі вчителі є соціальними моделями для нечуючих учнів, взаємодіючи з ними і чуючими вчителями, можуть організувати навчання жестової мови для батьків, технічного персоналу та удосконалювати навички жестової мови колег-сурдопедагогів.

Сурдопедагогіка України – це є історія пошуків оптимальних шляхів виходу на якісний рівень доступу та отримання знань нечуючими людьми. Це, скажімо так, рівняння на прапор чуючих з метою підтягнення осіб з вадами слуху до рівня освіченості осіб з нормальним слухом. А відтак проблема якісного навчання в масовому масштабі осіб з порушеннями слуху турбує не одне покоління вчених і сурдопедагогів-практиків. В сучасних умовах гуманізації українського суспільства це питання набуває надзвичайної гостроти.

Основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Головною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Набирає сили тенденція гармонійного поєднання інтересів учасників виховного процесу: вихованця, котрий прагне до вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовуються на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами -патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

Сучасному вихованню має бути повною мірою властива випереджувальна роль у демократичному процесі державотворення, воно має стати засобом відродження національної культури, зупинення соціальної деградації, стимулом пробудження високих моральних якостей - совісті, патріотизму, людяності, почуття громадянської і власної гідності, творчої ініціативи тощо; засобом самоорганізації, особистісної відповідальності дітей та молоді; запорукою громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Нині значно розвинулись громадянські цінності виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб'єктів виховного впливу, узгоджуються їхні дії. Успішно здійснюються всеукраїнські заходи й акції з активізації моральної позиції дітей та учнівської молоді.

Стан духовної культури і моралі суспільства як у світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Корозія усталених духовних цінностей є наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правових, моральних, соціальних норм і за своїми масштабами становить глобальну соціальну проблему.