Якщо Ви розмовляєте з людиною

мовою, яку вона розуміє, Ви звертаєтесь до її розуму.

Якщо Ви розмовляєте з нею її

мовою, Ви звертаєтесь до її серця.

Нельсон Мандела

Напередодні свята 8 Березня у КЗ «Кам`янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» ЗОР відбулась культурна подія, яка була анонсована заздалегідь і викликала непідробний інтерес не тільки в колективі, а й у представників громади. Мова йде про дебютний виступ самодіяльного театру «Квест» з феєричною комедією-мюзиклом «Фараони». Сюжет вистави загальновідомий: він побудований на матеріалі твору «Фараони» Олексія Коломійця. Учасниками театру «Квест» є вчителі і вихователі закладу. А унікальність і неповторність цього дійства в тому, що спектакль розрахований як на звичайних людей, так і на тих, хто має порушення слуху: кожен самодіяльний актор дублював свої репліки мовою жестів. Наші педагоги, напевне, одні з найперших в Україні, не просто грали у мюзиклі, а, вивчивши мову жестів, підготували інтеграційну виставу. Та спочатку повернімось до назви колективу-дебютанта. «Квест» у перекладі з англійської означає «пошук», «пригода», «виклик», «виконання творчого завдання». Це своєрідна гра, але особливість її у тому, що далі рухатись неможливо, поки не виконаєш головне завдання-пошук, завдання-пригоду, завдання-виклик.

Назва символічна, бо перш ніж взятись за інтеграційну виставу, колектив вивчав рідну мову наших вихованців – жестову мову. Протягом 10 років ми підтверджували свій рівень знання мови жестів під час участі в конкурсі « Співочі руки» – виконання пісень жестовою мовою. А цього року натхненник і керівник театру Ірина Вікторівна Китманова поставила нове завдання : «П’єсі-мюзиклу бути!»

Колектив закладу працює багато років з дітьми, які мають порушення слуху, а, значить, і мовлення. Накопичено достатній досвід з методики навчання таких дітей. Фахівці школи-інтернату можуть надати консультації та поради стосовно методик викладання, навчально-методичного забезпечення , спілкування.

Одним із засобів навчання учнів з проблемами слуху словесної мови є використання дактильно–жестової мови. Завдяки мові жестів у дітей з вадами слуху формується повноцінне мислення, відбувається знайомство з рідною мовою, створюється можливість користування різними джерелами інформації. У нас навіть не стоїть питання про знання педагогами мови жестів. Вважаємо це питання з розряду етичних : вивчати жестову мову – це поважати своїх вихованців. Можливо, для когось це не є вагомою причиною. Але чим більше педагогів будуть мати базові навички спілкування жестовою мовою, тим комфортнішим буде життя дітей з порушеннями слуху, яких довірили нам батьки.

… Як і у справжньому театрі, перед початком дійства наші шкільні коридори розірвав потрійний дзвінок. Майже дві години вистави промайнули як одна мить. Але очевидним є одне: це був справжній діалог педагогів і дітей, які кожною реплікою доводили: «Ми чуємо одне одного, розуміємо, відчуваємо всім серцем». Розкуті та енергійні, талановиті та щирі, бунтівні та романтичні… Саме так можна охарактеризувати педагогів-самодіяльних акторів. Неперевершеною була гра Терновського Євгена, Кац Ганни, Гречка Олега, Кравченко Ліни, Вайла Олександра, Кузьминської Яни, Квас Віталія і Світлани, Жавжарова Віталія, Польші Андрія, Кваса Костянтина. Справжню естетичну насолоду присутнім подарували Мітічкіна Св., Геращенко Ю., Пилипенко Н., Абрамович Т., Квас І., Гриб К., Волкова Т., Марченко К., Чуракова С., органічно влившись в канву п’єси-музиклу піснями у жестовому виконанні. А які ж пісні! «Цвіте терен», « Не плачте, рожі», «А калина, а калина – не верба», «Не плач, Марічко, не плач», «Розпрягайте, хлопці, коней» та інші пісні сучасної української естради. Мені важко словами передати всю гаму почуттів, які переповнювали присутніх. Це радість і гордість, захоплення і повага. А вдячні глядачі зауважили, що завдяки жестовому виконанню у твору з'явилося нове звучання, можливо, навіть проникливіше за звичне.

Організатори проекту створили прецедент, який не просто став оригінальним проектом, а проектом, який допомагає більше розуміти, чути,співчувати. Вони, на відміну від політиків і багатомільйонних бюджетів, змогли наблизити нас всіх у звичайній сільській українській школі до європейських цінностей – толерантного ставлення до особливих людей.

Я пишаюся тим, що у нашій Кам`янській школі-інтернаті є така потужна команда, яка об’єдналася і подарувала позитивні емоції, відчуття єднання і сльози радості. Впевнена, що ця сцена – це тільки початок, і варто подумати про гастролі. Хочеться побажати здоров`я і наснаги талановитому наставнику театру – Китмановій Ірині Вікторівні. Велика вдячність директору школи-інтернату Панченко Г.В. за виховання, підтримку відданих справі і креативних педагогів.

Фінальна пісня «Кохання моє нестримне», яку виконували всі 20 учасників п’єси-мюзиклу, стерла ту невидиму грань, яка існує між людьми з різними фізичними можливостями. Нечуючі юні глядачі вітають наставників-акторів піднятими над головою розкритими долоньками, повертаючи їх направо-наліво. І ось уже повна зала школи підіймає руки догори. Це аплодисменти мовою жестів. Вони нагадують теплі хвилі на морі. Це хвилі рук. Так спілкуються серцем!

Квас Л.Ф., педагог школи