Дитинство…Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.

          «Дайте до дитинства щасливий квиток», - просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові і нові простори. Так, дитинство – це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як яскравий і нескінчений сон у якому життя тече плавно, без поштовхів і різних заворотів, тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи.

«В одному щасливому дитинстві» - так називалося наше свято, свято з нагоди закінчення початкової школи.  Лунала музика, було багато гостей, вчителів, батьків.    П’ять років ми разом піднімались першими найважчими сходинками країни Знань. Непростими були ці шкільні вершини. Хтось стрімко і рвучко піднімався до них, хтось довго і невпевнено долав перешкоди на шляху, відчуваючи чиюсь допомогу. Та найголовніше, що ми це робили разом, допомагаючи собі піснею, веселим танком, яскравими поробками, кумедними іграшками зробленими своїми руками, просто гарним настроєм. Ви сьогодні запитуєте мене, якими вони були, ці роки нашого спільного шкільного життя. Стільки спогадів! Такі щемливо – ніжні почуття охоплюють душу!  Пригадую, як вперше на лінійці всі стояли малі, кумедні, з – за квітів ледве виглядали. Пам’ятаю наші перші уроки, класні години, підготовки до шкільних конкурсів та свят. Ми любили їздити на екскурсії. Ми побували в Запоріжжі, Дніпропетровську відвідали заповідник Асканія – Нова. Разом ходили в музеї, відвідували театр або просто відпочивали біля річки або в парку. Я вчила вас жити, працювати, відпочивати дружнім класним колективом. Виховувала на одвічних моральних цінностях: доброті, любові, совісті, честі. Щодня було щось нове, якесь відкриття, яке ми робили у процесі пізнання навколишнього світу, який здавався нам нескінченим.

Дорогі мої, любі Ліза й Даніїл, Аня й Антон, Софійка й Рома, два Артемка й Давид, Полінка й Діанка, Дмитрик й Ілонка! 13 особистостей! Які ви всі різні, але які гарні! Бог подарував кожному з вас красу, розум, талант. У кожного з вас своя стежина в житті. По-різному складуться ваші долі, будуть перемоги, будуть і невдачі. Я бажаю вам перемог! Посадіть на шляху своєму квіти гарячої любові до життя, до праці. до Батьківщини. Вірте в силу дружби. Знайдіть себе у праці.  Хай малиновий передзвін прожитих у школі п’ять літ звучить не лише у пам’яті, а й у серцях все життя.

Любі мої, випускники, щоб бути щасливим, зовсім не обов’язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори, і ніколи не забувати про все те чого тебе навчило і які уроки життя воно тобі дало. Пам’ятати про вою дитячу мрію  намагатися її здійснити. Я у вас вірю і всіх люблю!

В. М. Сизоненко перша вчителька